Я не вірю у тренди. Коли після чергової виставки чую про її начебто явні тренди, я знаю, що ці заяви інспіровані, більшою мірою, маркетинговими цілями. Те, що на нідерландському тижні дизайну в Ейндховені, Dutch Design Week, домінував recyclable, sustainable, eco-friendly, biodegradable та nature-based дизайн, – не тренд, а необхідність, інакше нас поглинуть завали сміття. Я використовую саме англійські слова, тому що в нашій мові ще не з’явилися терміни, релевантні цьому напрямку дизайну. Я могла б назвати його переробленим, стійким та дружнім до природи, але не одне із цих слів не дає повне уявлення про його суть.
Для нас відсутність адекватних слів звучить сигналом. Мова завжди підтягується за явищем. У нас немає еко-дизайну, тому і не існує слів, які його описують.
Так, є Вікторія Якуша та її студія Faina, що виготовляє стовідсотково екологічні меблі. Наприклад, колекція Movchun зроблена з якісного паперового волокна. Або колекція Ztista, усі предмети якої складаються з рами з переробленої сталі, дерев’яних елементів та суміші целюлози, глини, льоноволокна, дерев’яної стружки, біополімерного покриття. Це авторська розробка Вікторії та її команди, матеріал Ztista.
Є Наталія Єгорова та її бренд Tasha Oro. Наталія виготовляє upcycled-об’єкти, декор для інтер’єрів, екстер’єрів та прикраси, зроблені цілком із використаних вторинно матеріалів. На жаль, таких локальних прикладів недостатньо для формування напрямку, у якому буде розвиватися український дизайн. Це не причина для розпачу, це підстава для натхнення та праці.
Прогуляємося виставками тижня дизайну, який пройшов у Ейндховені з 21 по 29 жовтня. Події під час DDW відбуваються не під одним дахом – в нього занурюється усе місто. Це дає гарну нагоду для розвитку як дизайнерам, студіям, навчальним закладам із дизайну, культурним центрам, так і місцевому бізнесу – власникам кафе, ресторанів, готелей. Я нарахувала 122 локації, включно з музеєм Philips, вокзалом, головним шопінг-центром міста Heuvel, бібліотекою Ейндховена, музеєм сучасного мистецтва Van Abbe Museum та публічним басейном.
Дизайн-готель та ресторан Kazerne наступного року відсвяткують десятиріччя свого відродження. Саме десять років тому їхні власники почали процес реновації казарм, збудованих ще у 1825 році. Під час DDW у експозиційному просторі Kazerne відкрилися дві виставки – Evolving harmony intertwining hope and design («Розвиток гармонії сплетіння надії та дизайну») та Everyday paradise («Щоденний рай»). Кураторкою останньої виступила гуру світового трендхантінгу Lee Edelkoort.
У першій виставці взяли участь двадцять дизайнерів та студій, друга стала також результатом спільної активності бразильських художників та ремісників. Це не єдині групові виставки року. Майбутнє саме за спільною активністю у креативній індустрії. Однією з тих, хто долучився до Evolving harmony intertwining hope and design, стала нідерландська дизайнерка Grietje Schepers. Прошлого року на показі випускників Академії Ейндховен я зверула увагу на дизайнерку Ori Orisun Mahravi. Цього року вона стала однією з учасниць виставки у Kazerne. Подорож до Таіланду привела її до вивчення комах, які виробляють натуральні полімери Kerria Lacca, на зразок тих, що використовують мастера у косметології, шілак. Після досліджень Ori отримала новий натуральний матеріал широкого спектру текстур, з якого вона зробила колекцію The multi species dining («Багатовидова їдальня»). Колекція увійшла у проект Made by insects («Зроблено комахами»).
У виставці взяли участь і українськи дизайнери з Дніпра – Катерина та Валерій Кузнецови, Decorkuznetsov studio. Історія їхнього об’єкту почалась наприкінці 2022 року. Команда українських кухарів на чолі з шефом Євгеном Корольовим, переможців міжнародного конкурсу, який заснував Sirha Вocuse d’Or, звернулася до дизайнерів із проханням спроєктувати блюдо для подачі м’яса. Катерина з Валерієм виконали завдання, але, як і завжди, на свій лад. Мені їхнє блюдо нагадало архітектурні макети – власне архітектурне минуле не відпускає. Блюдо виготовлено зі скла, каміння, сталі, а пустоти заповнені пилом, який залишився після фрезерування сталі. З початком війни в Україні усі хлопці-кухарі пішли воювати…
Історія компанії Philips почалася раніше історії українських дизайнерів. Вона тісно переплетена з історією самого Ейндховена. У 1891 році нідерландський інженер Gerard Philips заснував компанію та почав випуск ламп із вугільною ниткою. Символами міста стали дві будівлі у центрі – електростанція та завод. Дві труби першого і блакитний годинник на 60-метровій вежі другого перетворилися на частину міського пейзажу. З роками необхідність у будівлях для компанії стала не такою очевидною і вони трансформувалися у культурні центри – Klokgebouw та Innovation Powerhouse.
Під час DDW на території колишньої електростанції пройшла, у тому числі, й групова виставка The language of sustainability, дослівний переклад звучить як «Мова стійкості», але я пропоную вам подивитися документ UNESCO 2015 року, де визначено, що таке sustainability та якими сімнадцятьма маркерами ви можете користуватися для її визначення. Виставка The language of sustainability спирається на методики сторітеллінгу та з їхньою допомогою досліджує зв’язки між екологією, соціальною політикою та кінцевим дизайн-продуктом.
Серед виставок, які розташувалися в Innovation Powerhouse, я назву Making noise («Навести галасу»). У ній, завдяки Німецькій дизайн-раді, взяли участь двадцять п’ять випускників німецьких дизайн-коледжів. Вони досліджували можливості трансформацій середовища для створення справедливіших, чесніших та стійкіших просторів для людей. І якщо я вже почала говорити про молодих дизайнерів, то продовжу. Експозиція Class’23 знайомить з роботами випускників одинадцяти дизайнерських навчальних закладів Європи. На стенді Академії мистецтв Вільнюса представлені об’єкти сімох учасниць. Так, саме учасниць. І це дуже перспективна позиція кураторів експозиції академії, яка була заснована ще у 1793 році і вважається найстарішим навчальним закладом країн Балтії.
Дизайнерки обрали чотири слова, навколо яких збудували свою виставку: sustainable, social, contemporary, collectible. З першим, сподіваюся, ви вже познайомились, решта – соціальний, сучасний, колекційний. Останнє було для мене несподіванкою. Схоже, що колекційний дизайн, який від початку його виникнення був прерогативою лімітованої кількості адептів, із часом набуває більшої демократичності.
Paulina Vasiliauskaite, одна з учасниць литовського стенда, показала об’єкти з колекції Swamp for Laumes («Болото Лаум»). Лауми, жіночі богині, посідають одне з головних місць у литовських міфах. Згідно з фольклором, лауми живуть у лісах, переважно там, де багато каміння та води. Дизайнерка не тільки і не стільки використовує перероблені матеріали, скільки століттями перероблені історії, і це вже recycled storytelling! Вона використала скло, яке після обробки набуло вигляду природної водної поверхні, з усіма її недосконалостями та несподіванками. Paulina нігтями, як іноді роблять скульптори, надавала дереву натуральності, а потім за допомогою машин із цифровим комп’ютерним керуванням CNC сформувала предмети.
У ще одній будівлі Philips знаходяться майстерня, крамниця, студія та готель нідерландського дизайнера Piet Hein Eek, піонера recycled design. Він показав виставку Dump design – Redefining Recycling Centre Waste («Дизайн сміттєзвалища – переосмислення відходів центру переробки»). Шестеро дизайнерів використали сміття із центру переробки Upcycle Centrum в Альмере щоб створити роботи різні за стилем, формотворчим підходом і типологією. Наприклад, Isolde Sieraden показала прикраси з друкованих плат. La Femme Qui Rit виготовляє сумки зі старих диванів.
Те, що локації не тимчасово, а постійно знаходяться у будівлях, які з часом стали непотрібними, але продовжують грати важливу роль у формуванні самоідентифікації місцевих жителів, допомагає зрозуміти, що використання «сміттєвих» матеріалів та створювання з їхньою допомогою нових сенсів відбувається в Ейндховені навіть не на предметному, а на просторовому шарі буття.
В XI столітті під час заснування міста Ейндховен почалося будівництво замка Ten Hage. Через чотири століття правитель міста подарував його п’ятьом мешканцям, котрі заснували там монастир Mariënhage. У 1898 році на території монастиря з’явилася церква, Patersker, у 1913 році гімназія, у 1925-му каплиця Augustinianum. У 2017 році останні монахи покинули монастир і його придбала похоронна та страхова компанія Dela. Зараз у стінах колишнього монастиря працює ресторан, готель та зал для проведення церемоній.
І, якщо ви ще не подивилися документ UNESCO з поясненнями, що таке sustainability, мабуть вже і не потрібно, я навела один із її реальних прикладів.
Comments