top of page

100 років сюрреалізму

Оновлено: 25 черв.


сюрреалізм

«En littérature, je me suis successivement épris de Rimbaud, de Jarry, d'Apollinaire, de Nouveau, de Lautréamont, mais c'est à Jacques Vaché que je dois le plus» («У літературі мене послідовно захоплювали Рембо, Жаррі, Аполлінер, Нуво, Лотреамон, але найбільше я завдячую Жаку Ваше»). Андре Бретон доволі конкретно назвав імена тих, хто сприяв появі сюрреалізму. Більшість імен відома. Але хто такий Жак Ваше?


Андре Бретон вивчав медицину, стажувався під керівництвом Жозефа Бабінскі, відомого французького невролога, учня Жана-Мартена Шарко. Окрім Бабінскі на Бретона вплинули роботи Зигмунда Фрейда, з яким він познайомився особисто у 1921 році. Сам Фрейд навчався у французьких неврологів і зокрема у Жана-Мартена Шарко. Після знайомства з їхніми роботами Фрейд експериментував із гіпнозом, в якому на момент зустрічі з Бретоном вже розчарувався. А Бретон із колегами пізніше будуть застосовувати гіпноз у спробах досягнути бажаного психологічного автоматизму, хоч на самого Бретона гіпноз не мав ніякого впливу і він виступав скоріш спостерігачем, ніж учасником сеансів.


Повертаємось назад у часі до зустрічі Бретона з Жаком Ваше. Бретон служив медбратом на фронті, а після продовжив роботу у неврологічному госпіталі у Нанті, де познайомився з Ваше, який привернув його увагу нігілістським ставленням до мистецтва (заперечуючи йому у самому існуванні), доволі соціопатичною поведінкою та провокаційним літературним стилем. Смерть Ваше 1919 року поліція інтерпретувала як передозування опіуму, а Бретон із друзями розривалися між версіями про вбивство та самогубство. Але невпевненість у причинах смерті не завадила Бретону міфологізувати її та обернути на користь собі… не собі, звісно, а руху, якому ще тільки доведеться народитися, – сюрреалізму.


У 1919 році Бретон надрукував листівку Ваше у супроводі своїх чотирьох есеїв. 1 червня 1934 року у Брюсселі під час лекції «Що таке сюрреалізм?» Бретон називає імена тих, хто вплинув на сюрреалізм або був сюрреалістом не формально, а за методом, – Геракліт, Де Сад, Данте, Шекспір, Свіфт, Керролл. Сюрреалізм народився за формою як суто філологічне явище, але Бретон із самого початку заклав можливості його проявлення у різних видах мистецтва, і не тільки мистецтва – наприклад, у тій самій промові він називає Рембо сюрреалістом у житті та в інших місцях.


У 1924 році він публікує книжку «Риба, яка розчиняється» передмовою до якої виходить «Маніфест сюрреалізму», – стратегічна помилка, про книгу зараз пригадують практично тільки у зв’язку з маніфестом, що став точкою відліку існування сюрреалізму. Причому формальною точкою відліку – вперше сюрреалізм з’явився у роботі «Пісня кохання» італійця Джорджо Де Кіріко ще у 1914 році, тобто фактично цьогоріч ми святкуємо 110-ту річницю сюрреалізму. У маніфесті Бретон описує сюрреалізм як «automatisme psychique par lequel on se propose d’exprimer, soit oralement, soit par écrit, soit de tout autre manière, le fonctionnement réel de la pensée» («психічний автоматизм, за допомогою якого пропонується виражати, усно, письмово чи будь-яким іншим способом, реальне функціонування думки»).


Брюссель вже прозвучав. Сюрреалізм, завдяки потужним історичним та культурним зв’язкам Франції та Бельгії, з’явився у цих країнах майже одночасно. І вперше виникнув знову на філологічному тлі – у вигляді періодичного видання «Correspondance» («Листування»). Єдине французьке мовне поле сприяло цій одночасності. Але хоча у Бельгії сюрреалізм виник одночасно із Францією, проіснував він довше. У Франції 1969 рік офіційно був визнаний роком припинення існування сюрреалізму. Останнім бельгійським сюрреалістом вважають майже нашого сучасника Поля Дельво, якій пішов у 1994 році. Цього року у Бельгії відзначають 100-річчя сюрреалізму, 30-ту річницю смерті Дельво та 75-ту річницю смерті ще одного бельгійського сюрреаліста Джеймса Енсора.


Я не досліджувала, чому сталося, що у цій невеликій країні сюрреалізм протримався так довго. До речі, офіційно він так і не припинив своє існування, і я бачу його у роботах Віма Дельвуа, Яна Фабра – наших не майже, а реальних сучасників. Я не досліджувала причин того, що ця відверто маленька країна породила трьох із п’яти, на мою думку, найпотужніших сюрреалістів. Не досліджувала, але цікавилася. І ставила це запитання усім бельгійським митцям, у яких брала інтерв’ю. Я вже наводила відповідь одного з них у моєму есеї – Бельгія існує у системі двомовності, а якщо слідувати закону буквально, то тримовності. Вона живе у парадигмі трьох мов – французької, нідерландської та німецької. Одне і те ж слово має різні значення у різних мовах. Тому бельгійці не довіряють тому, що чують, віддаючи перевагу тому, що бачать.


У брюссельському культурному центрі Bozar до 16 червня триває виставка «Histoire de ne pas rire. Surrealism in Belgium» («Щоб ви не сміялися. Сюрреалізм у Бельгії»). Експозиція першої з них цілком збудована на хронології подій і починається з 1924-го – року, коли помер Ленін. Так, саме так, організатори виставки відмітили цю подію як важливу у культурно-мистецькому просторі. І року, коли майже одночасно у Франції та Бельгії з’явилися документальні друковані підтвердження існування нового напрямку.


Відкривають виставку ранні роботи Рене Магрітта, зокрема портрет Поля Нуже, поета, який разом із письменниками Марселем Лекомтом та Камілем Гомансом був автором «Листування», а також живопис Сальвадора Далі, Макса Фроста, Фріца Ван дер Берге, Поля Дельво, фотографії Марселя Лефранка, асамбляжі Марселя Маріена. Сюрреалізм, мабуть, перший мистецький напрямок, в якому жінки – не тільки жінки-художниці, але і жінки художників – зайняли, я не напишу головне, але рівноважливе місце: Сімона Колліне – жінка Андре Бретона; Жоржетта Берген – жінка Рене Магрітта; Джейн Гравероль – художниця, дочка художника-символіста Александра Гравероля та подруга Поля Нуже; Ірен Амуар – письменниця та жінка письменника Луї Скутенера, муза Рене Магрітта – саме її образ з’являється у більшості його робіт; до речі, зовнішньо Ірен дуже схожа на Галу, жінку та музу Сальвадора Далі. А ще Рейчел Баес – художниця, дочка художника Еміля Баеса, томна квітка сюрреалізму. Вона трималася на відстані від інших учасників руху – «Je ne suis pas une peintre surréaliste, je suis une surréaliste qui peint» («Я не художник-сюрреаліст, я – сюрреаліст, який малює»).


сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

Під дахом Bozar до 23 червня також  відбувається виставка «James Ensor. Maestro» («Джеймс Енсор. Маестро»). Більша частина життя цього художника-сюрреаліста пройшла в Остенде, а більша частина дитинства – у магазині його матері серед мушель, масок та карнавальних костюмів. Знання того, що саме оточувало Енсора з дитинства, дає розуміння тем, які проходили через його фантасмагоричні роботи, – вічних маскарадів, лицедіїв, масок та усього того, що вони символізують, – лицемірства, фальші та двоєдушності, підсилених атмосферою самого пишнотілого Остенде, офіційного місця відпочинку королівської родини та знаті. Це вплинуло не тільки на теми, але і на палітру Енсора – відкриті кольори, на які начебто дивишся через перлинну морську мушлю. Виставка зроблена у формі ретроспективи, яка досліджує усі етапи перетворення реалістичного художника на впевненого сюрреаліста.

Джеймс Енсор

Джеймс Енсор

Джеймс Енсор

Джеймс Енсор

Джеймс Енсор

Джеймс Енсор

Джеймс Енсор

Джеймс Енсор

Джеймс Енсор

Джеймс Енсор

У Королівському музеї витончених мистецтв Брюсселя до 23 липня проходить виставка, яка стала результатом співпраці музею з паризьким центром Помпіду, – «Imagine! 100 Years of International Surrealism» («Уявіть! 100 років міжнародного сюрреалізму»). Уявляємо. Куратори виставки пішли далі, тобто глибше у часі. Вони почали з 1893 року, коли у Брюсселі підприємець та видавник Октав Маус заснував товариство Les XX, до складу якого входили двадцять художників та скульпторів. Прем’єрна виставка відбулася у 1884 році, тобто ювілейних 140 років тому. Більшість учасників Les XX, наприклад, Жан Дельвіль, Фернан Кнопфф, входили до складу течії символістів. У різні роки до товариства приєднувалися Поль Сіньяк, Огюст Роден та Джеймс Енсор, а у виставках брали участь Каміль Пісарро, Поль Гоген, Поль Сезанн, Вінсент ван Гог, на честь якого Les XX організував посмертну виставку.

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

сюрреалізм

Актуальна експозиція «Уявіть! 100 років міжнародного сюрреалізму» охоплює період від 1893-го по офіційний рік закінчення сюрреалізму, 1969-й. 130 робіт – живопис, скульптура, фотографія, інсталяція, асамбляж, меблі – поділені на десять тем, які відображають найпоширеніші у сюрреалізмі розділи: Лабіринт, Ментальні пейзажі, Сон та Кошмар, Метаморфози та Міфи. Серед представлених художників – Рене Магрітт, Сальвадор Далі, Макс Ернст, Дороті Теннін, також на виставці експонуються роботи сімнадцяти художниць-сюрреалісток і Джексона Поллака – так, на початку кар’єри на Поллака вплинули сюрреалісти, а саме Макс Ернст. У виставці бере участь робота Поллака 1943 року «Жінка-Місяць розрізає коло», яка з’явилась завдяки впливу Карла Юнга, теорії колективного неусвідомленого та Макса Ернста. Робота Ернста «Народження галактики» підводить фінальну лінію під виставкою. Символічно, що картина з’явилася у 1969-му. У тому році, коли міфологічне тіло сюрреалізму закопали у землю, а перша людина ступила на Місяць.  Фотографії Ірини Белан

 

Comentarios


bottom of page