З 9 по 14 березня у нідерландському місті Маастріх пройшло 37-ме видання мистецького ярмарку TEFAF. Він був заснований у 1988 році 8 дилерами. Сьогодні ним управляє Виконавчий комітет із 7 дилерів разом із 13 довіреними особами та 27 дилерами, які входять до Консультаційного комітету. Кожного року до Маастріхта приїжджають понад 70 тисяч людей, з них понад половина не нідерландці. Понад 20 відсотків відвідувачів приїхали цього року на TEFAF уперше. І мені здається, що я побачила багато нових імен серед галерей, які були представлені цьогоріч.
Усього в актуальній TEFAF взяло участь понад 270 галерей з Австрії, Америки, Аргентини, Бельгії, Великої Британії, Монако, Німеччини, Південної Кореї, Франції, Японії, з Нідерландів, звісно, та інших країн. Так, на TEFAF порахували усе. З 2008 року було зібрано понад 640 тисяч євро для реставрації 25 об’єктів мистецтва через благодійний фонд Museum Restoration Fund, який входить до складу TEFAF. Під час ярмарку було наповнено 17 тисяч келихів із шампанським, відкрито 11 тисяч мушель, у декорації MECC, де відбувається TEFAF, використано 100 тисяч квітів.
У мене свої цифри. Я обрала 5 стендів, які увійшли до мого індивідуального рейтингу. Ніякого нейтралітету від мене чекати не потрібно. Цілковита заангажованість моїми особистими уподобаннями.
Американська галерея Friedman Вenda на своєму стенді показала експозицію з ліричною назвою «When the poets ruled the world» («Коли поети правили світом»). Мене у цьому влаштовує все, окрім минулого часу «правили». Одразу постає запитання, хто править світом зараз? Хотілось би, щоб це були прозаїки, живописці, графіки або скульптори. Але здається, що ні. Експозиція американської галереї присвячена 60-річній діяльності італійського архітектора та дизайнера Андреа Бранці, якій пішов з життя у 2023 році у віці 85 років.
Для мене ця виставка стала своєрідною індульгенцією. Я брала в нього інтерв’ю у Мілані десь у 2019 році, а потім безталанно загубила телефон із записом нашої розмови. Такі шанси не випадають двічі. Сказати, що Андреа Бранці був архітектором та дизайнером, – це все одно, що промовчати. Він був патріархом усього італійського дизайну, реальним сивобородим патріархом. Він був засновником академії дизайну Domus Academу та одним із засновників флорентійської студії дизайну Archizoom Associati. Він був двічі нагороджений Compasso d’Oro Award, італійським «Оскаром» від дизайну. Сумним рефреном звучать слова «він був». І так – він був поетом, який оспівував прості предмети та прості матеріали, підіймаючи їх на вершину мистецтва.
Friedman Вenda показала його скульптурну серію «Erme» з теракоти 2021 року, а також його предмети колекційного дизайну, наприклад, шафу «Plank» 2014-го або крісло «Germinal Seat» 2022-го. Виставка охоплює дизайн Бранці від 1965 року до останніх років життя. Я не пригадую інших соло-експозицій під час мистецьких ярмарків, в яких звучав би потужний, піднесений та зворушливий монолог такої сили, краси та впевненості.
Бельгійська галерея Pierre Marie Giraud, серед іншого, показала роботи з бамбуку японського майстра Танабе Чікуунсая IV; глазуровану порцеляну японців Сакаіди Какіемона XV і Такуро Кувати; ручне скло японців Йоічі Охіри та Ріцуе Місіми; керамічні світильники бельгійця Йоса Деврієндта; кераміку канадки, яка мешкає у Парижі, Крістін МакКірді, американського скульптора Рона Нагле та американського художника, Стерлінга Рубі, який народився в Німеччині. Я пам’ятаю його панківську колаборацію з бельгійським фешн-дизайнером Рафом Сімонсом, яку вони показали рівно десять років тому на Тижні чоловічої моди у Парижі.
Японія вже прозвучала, тому далі я розповім про галерею із Токіо A Lighthouse Called Kanata. Вона заснована у 2007 році і присвячена виключно сучасному японському мистецтву. Співпрацює з відомими місцевими художниками та новачками, а також запрошують іноземців, в роботах яких галерея бачить вплив японського мистецтва. На їхньому стенді експонувались об’єкти із полірованого ламінованого листового скла «Кукаі II» Масаакі Йонемото, зі сталі «Шлях до весни» Сатору Озакі, із мармуру «Темпі» Кана Ясуди та інші. Об’єкти різні за матеріалами, різні за формоутворюючою складовою, різні за просторовими рішеннями, але абсолютно природні. Що японці вміють – не нудно масажувати тему природи вже не одне століття. Команда галереї вже відзвітувала про результати TEFAF 2024 – на цю хвилину, а я пишу статтю 14 березня під завісу ярмарку, вони продали 26 робіт.
Лондонська галерея Adrian Sasson представила скло, керамику та залізо. На її стендах експонувалися скляні скульптури британського художника Коліна Рейда; багатоколірна ніжна кераміка Піппін Драйсдейл з Австралії; ручна мереживна порцеляна японця Хітомі Хосоно; асамбляжі з кованої м’якої сталі, покриті воском, японки Юнко Морі, яка мешкає в Уельсі; роботи британки Кейт Мелоун, яка сфокусована на масштабних різноколірних керамічних зображеннях рослин, фруктів та овочів.
Галерея з Нью-Йорку Michele Вeiny також присвятила свою експозицію склу та кераміці, долучивши до неї американських мастодонтів – художницю по склу Тутс Зінські, відому яскравими різнобарвними скульптурами, Майкла Дікі з керамічними смугастими вазами та Дженніфер МакКарді, яка віддає перевагу монохромної кераміці. Їхні тонкі невагомі квіти були неначе свіжий ковток серед насичених скульптур інших митців.
Коли ви мене запитаєте, який саме експонат я б обрала серед всього, що побачила, то я назву картину італійця французького походження Франческо Айеца «Джульєтта цілує свою няню». Так, я все ще люблю побутові жанрові сценки. І так, я все ще перебуваю під впливом італійських романтиків XIX століття.
Фотографії Ірини Белан
Comments