top of page

Особливості англійських прізвищ


Альтернативна історія мистецтв

Передмова

Восени 1979 року політичне керівництво СРСР вагалося – чи починати військову операцію в Афганістані. Хвилювала імовірна реакція «колективного Заходу». Обмежаться «стурбованістю»? Розпочнуть активне протистояння? Ніхто не бажав нової «Карибської кризи». 


Керівник Головного розвідувального управління (ГРУ МО), генерал армії Петро Івашутін, побачив у цьому ваганні шанс. Шанс отримати перевагу над «фірмою-конкурентом» – КДБ Юрія Андропова.


На початку листопада Івашутін дав таємне доручення першому (Західна Європа) і третьому (США) управлінням ГРУ – отримати за будь-яку ціну достовірну інформацію про можливу реакцію членів Атлантичного альянсу на радянську інвазію в Афганістан. Навіть якщо це поставить під загрозу викриття надійно законсервовану резидентуру. 


Аналітичний відділ першого управління, що регулярно мониторив західні ЗМІ, запропонував використати одну малопомітну персону: медіума Ендрю Веббера, чиї прогнози раз на місяць публікувала лондонська The Sun на сторінці, що слідувала за традиційним зображенням оголених грудей чергової моделі. Більшість прогнозів стосувалися музичних чартів чи кінських перегонів. Але їх точність досягала небувалих 86 відсотків.


***

Недільним ранком 2 грудня 1979 року всесвітньовідомий композитор, музикант і імпресаріо  Ендрю Ллойд Веббер, барон, чий пра-пра-прадід у чині генерала брав участь в битві при Ватерлоо, вийшов із будівлі готелю Claridge's на Брук-стріт, посміхнувся похмурому Лондону, повернув ліворуч і трохи пройшовся у бік Гайд-парку. На розі з вулицею Девіс він зупинив таксі. Не встиг Ендрю назвати водієві адресу, як на пасажирське сидіння поряд із ним всунувся неприємний тип із рожевим обличчям. – Веббер, Ендрю Веббер? – брутально спитав рожевопикий.

– Но! – відповів композитор, – Ендрю Ллойд Веббер!

– Та яка різниця... – сказав тип і чимось гострим вколов музиканта у стегно.


Ендрю втратив свідомість.


***

У підвальному приміщенні було волого, прохолодно і пахло котячою сечею.

Прив'язаний до стільця чоловік із полотняним мішком на голові заворушився.

– Хелп мі! – тихо мовив він.

– Стули пельку, падло! – сказав російською здоровань з рожевим лицем. – Бо вже сьогодні ночуватимеш у люкс-номері спа-готелю «Бутирський». 

Його помічник, молодий хлопець у брудному фартуху, загигикав, продовжуючи розкладати на столі якісь диковинні медичні інструменти.


Двері відчинились і до приміщення зайшов ще один. Те, як він поводився і розмовляв, вказувало, що це головний. Рожевопикий направив світло на жертву і зняв мішок.

– Сука! – сказав головний. – Це не він! Ви що зробили? Ви знаєте хто це?

Пика здорованя нарешті почала втрачати свій природний колір.

– Як це не він? Це ж Веббер! Ендрю Веббер!

– Ні, довбойоб! Це Ендрю Ллойд Веббер! Ллойд – не друге ім'я! Це прізвище таке подвійне – Ллойд Веббер! Це композитор відомий! Той, що написав «Ісус Христос – суперзірка»! Чув таке? Де ж ви взялися на мою голову?! 

– Товаришу полковник... – перелякано пробулькотів червонопикий.

– Так, мудні тупоголові! – сказав головний. – Композитора не бити, не катувати. Взяти хоч якусь підписку. Потім покласти на місце, де схопили. Тепер щодо вас обох. Ваша робота у Лондоні скінчилася. Поїдете додому. Вам там, б...ть, ордени дадуть. І підвищену пенсію...Моліться, щоб хоч на посаду дільничного у Сургуті взяли. 


Головний повернувся і пішов до дверей.

***

Композитор прийшов до тями. Він трохи змерз і у нього страшенно боліла голова. Озирнувшись навколо, Ендрю впізнав алею Гайд-парку. Яким чином він тут опинився, Ендрю не пам'ятав. Він взагалі нічого не пам'ятав.

– Yob twoyu mat! – несподівано для себе голосно сказав Ендрю невідомою йому мовою.



***

25 грудня 1979 року радянські війська вдерлися до Афганістану.


***

У секретних архівах Головного розвідувального управління МО СРСР і досі, мабуть, зберігається документ такого змісту:


«Я, Ендрю Ллойд Веббер, народжений 22 березня 1948 року, англієць, композитор, мешканець міста Лондона, добровільно визнаю, що при написанні опери "Ісус Христос суперзірка" надихався романом Михайла Шолохова "Піднята цілина" і мелодіями композитора Тихона Хрєннікова. Обіцяю надалі підтримувати народи Радянського Союзу у їх боротьбі за мир в усьому світі.


Підпис   Число   »

Альтернативна історія мистецтв

Фото: Сергій Мазураш

38 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Comments


bottom of page