1956 рік. Акторка Мерилін Монро представлена королеві Єлизаветі II, монархині Великої Британії. Елвіс Преслі очолив чарти з піснею «Heartbreak Hotel». Улюблениця Альфреда Хічкока акторка Грейс Келлі вийшла заміж за князя Монако Реньє III. Чи повинна я після всього переліченого писати про те, що перша BRAFA (Brussels Art Faіr), яка відкрилася в 1956 році, не опинилася у верхніх рядках новин? А вона таки відкрилася. За ініціативою президента Королівської палати антикварів Бельгії Шарля Ван Хофе та віцепрезидентки Палати Мамі Вутерс у залі Арлекін на бульварі Луізи.
У перших виданнях BRAFA участь брали виключно члени Палати антикварів. Через 39 років ярмарок демократизувався – долучилися учасники з інших країн, а до експозицій допустили об’єкти неєвропейського та сучасного мистецтва і навіть комікси. Але за ці 39 років BRAFA вже неодноразово потрапляла у таблоїди – у різні роки її відвідували Карл Лагерфельд, Ален Делон, Катрін Денев та представники родини Ротшильдів.
Цього року у Брюсселі в Експоцентрі пройшла 69-та BRAFA. Я обрала сім найцікавіших стендів, спираючись виключно на свій смак та бажання дати вам відчуття біорозмаїття, за яким, власне, я і приходжу на BRAFA.
Почнемо з призвідника урочистості, тобто з почесного гостя, який анонсується кожного року на BRAFA. Я пам’ятаю, як гостями були британськи художники Гілберт та Джордж, бельгієць Арне Куінз. Минулого року роль почесного гостя дісталася ар нуво – стилю, у якому 130 років тому у Брюcселі з’явилася перша будівля за проєктом місцевого архітектора Віктора Орта. Цього року BRAFA пішла ще далі – її головним героєм обрали The Paul Delvaux Foundation (Фонд Поля Дельво). І знову це пов’язано з ювілеєм, навіть з двома – 100-річчям виходу у світ «Маніфесту сюрреалізму» авторства французького поета Андре Бретона та 30-річчя від дня смерті Поля Дельво, одного з трьох найвідоміших бельгійських сюрреалістів. До речі, на своєму стенді Belgian Antiquarian Booksellers’ Associatіon (Бельгійська асоціація продавців антикварних книг) показала одне з дев’ятнадцяти перших видань маніфесту Бретона.
Я перебільшила, коли написала «найвідоміших». Більшості публіки з бельгійських сюрреалістів знайомий Рене Магрітт. Не применшую його переваги у розвитку мистецького напряму, але, на жаль, він заслоняє постать Поля Дельво. Припускаю, що залишатися у тіні був усвідомлений вибір самого Дельво, але це не означає, що у тіні повинна залишитися його спадщина, про яку у 1965 році Андре Бретон у книзі «Сюрреалізм» написав: «Дельво перетворив увесь всесвіт на єдине царство, в якому одна жінка, завжди одна й та сама жінка, панує над передмістями серця, де стародавні вітряні млини Фландрії прядуть нитку перлин при світлі руди». Дерев’яні млини Фландрії часів Бретона та Дельво змінилися на вітряні електростанції 123 метри заввишки, але вони як і раніше прядуть нитку перлин при світлі руди, поклади якої вже років як тридцять вичерпані.
Фонд Поля Дельво було засновано у 1979 році згідно з бажанням самого художника. Участь фонду у цьогорічній BRAFA – це втілення одного з напрямів його діяльності, а саме, популяризація творчості Дельво. Фонд показав живопис, графіку та особисті речі художника, включаючи скелет на ім’я Оскар з його майстерні, на стенді The Royal Chamber of Art Dealers (Королівська палата продавців мистецтва). Серед представлених робіт, наприклад, «Тераса» 1979 року. Роботи Поля Дельво представили на своїх стендах Boon Gallery – «Місячне місто» (1944), Francis Maere Fine Arts – «Літо» (1963), Galerie Tamenaga – «Червоний намет» (1966), а The King Baudouin Foundation (Фонд Короля Бодуена) продемонструвала стрічку аніматора Рауля Серво «Нічні метелики», створену на основі малюнків Дельво.
Щоб закрити питання з культурною спадщиною Бельгії та її внеском у розвиток сучасного візуального мистецтва, я поставила на наступну сходинку свого умовного рейтингу галерею Huberty & Breyne, яка послідовно представляє малюнки, скульптури та інсталяції сучасного бельгійського актора, сценариста, художника коміксів Філіпа Гелюка. До речі, «гелюк» у перекладі з фламандської означає «щасливий», але Філіп Гелюк популярніший у франкомовній частині Бельгії. Минулого року герою його коміксів «Кіт», які входять до десятки найпопулярніших коміксів Бельгії, виповнилося сорок років. Щоб зрозуміти, яку важливу частину займають комікси у місцевій культурі, додам, що у 2009 році король Бельгії Альберт II нагородив Гелюка Орденом корони. Одна з версій, чому саме комікси перетворилися на національне мистецтво саме у Бельгії, звучить доволі переконливо. Цю тримовну країну було окуповано безліч разів державами з різними мовами. Комікси, в яких найважливіша інформація передається не літерами, а малюнками, трансформувались у найпростіший спосіб комунікування. До речі, різномовністю я пояснюю високий розвиток візуального мистецтва у Бельгії в цілому.
Рухаємося далі. Паризька галерея Galerie Hadjer презентувала серію килимів, зроблених за малюнками художника Фернана Леже у майстерні Обюссона. Це містечко у центральній Франції відомо завдяки гобеленам, які тчуть у місцевих майстернях з XII століття. Цікаво, що ткацьке ремесло до Обюссона привезли фламандські переселенці. Килими на BRAFA показала також лондонська галерея Richard Saltoun Gallery, щоправда вже іншої природи та типології. Галеристи виставили об’єкти музейного рівня – килими роботи жінок-художниць періоду після Другої світової війни: колумбійки Ольги де Амарал, польок Барбари Левіту-Свідерскі, Маргарети Абакановіч, австрійки Грети Шодл, хорватки Ягоди Буіч. Тобто це буде рейтинг 7 плюс один.
Антверпенська галерея Marc Heieremans привезла на BRAFA скло, яке останнім часом рідко демонструють на ярмарках мистецтва. На її стенді домінувало художне скло післявоєнного періоду. Серед авторів – легенди італійського дизайну та архітектури Джо Понті та Тобіа Скарпа, італійській художник і дизайнер Діно Мартенс, італійський художник Лучано Гаспарі (скляні об’єкти з їхнім дизайном виготовлені на фабриках венеційського острова Мурано), дизайнер та засновник фабрики художнього скла Barovier & Toso Ерколє Баровьє, нідерландська промислова дизайнерка Флоріс Мейдам, чиї роботи були реалізовані на скляній фабриці її рідного міста Леердам, відомого завдяки однойменному сиру Leerdam та скляним майстерням, перша з яких відкрилась у 1765 році.
Перуджійська галерея Mearini Fine Art показала дерев’яну скульптуру 1490 року «Покаяння Святого Єроніма» місцевого автора Фіоренцо Ді Лоренцо, більшість робіт якого зберігається у Національній галереї Умбрії.
Під кінець я пропоную вам подивитися на колекційний дизайн. Брюссельська New Hope Gallery у мрячній атмосфері, яку посилювали стіни чорного кольору та різке освітлення, показала драматичну виставу, головні роли в якій відвели предметам колекційного сучасного та історичного дизайну бельгійця Ксавье Люста, італійця Лучіо Фонтана, данців Поула Хеннінгсена, Фінна Юля, Поула К’єрхольма та американського дизайнера Джорджа Накашіми, чиє 120-річчя ми відсвяткуємо у наступному році.
І, якщо говорити про ще одну вдалу сценографію, то її створила галерея Axel Vervoordt, до речі, як і завжди. Цього разу у стінах кольору неоднорідної теракоти галерист показав брутальні арт- та дизайн-об’єкти, серед яких – стіл бразильського модерніста Жозе Кальдаса початку 70-х років минулого століття, металева скульптура француза, засновника течії «новий реалізм» Сезара Бальдаччіні, на честь якого названа головна французька кінопремія Cesar, та шкатулка з горіхового дерева, виготовлена у 1680 році у бельгійському місті Спа, відомому своїми цілющими водами, які з XVI століття і дотепер постачаються до європейських країн.
Загалом цього року у BRAFA взяли участь 132 галереї з 14 країн – і кількість учасників з кожним роком стабільно зростає. Стабільність – саме за цим звертаються до BRAFA. Окрім мистецтва, звісно.
Фото: Ірина Белан
Comments