29 лют.Читати 6 хв

Особливості збереження музики Валентина Сильвестрова

Протягом 2023 року на концертах піаніста Євгена Громова у Музеї Ханенків глядачі могли бачити насупленого бороданя, який ставив штатив перед фортепіано та залишав на ньому свою бейсболку з причепленими мікрофонами. Це був я – Ярослав Година, який записав десятки концертів із репертуаром композитора Валентина Сильвестрова, і з мого боку це було не просто чергування за приладами.

Громов, на відміну від інших виконавців, розділяє моє бачення, що кожний творчий акт має бути зафіксованим, а не втішити купку глядачів в якомусь моменті часу та провалитися у небуття. Тому я супроводжував Євгена у цьому величезному циклі творів Сильвестрова, який ніхто ще не виконував у подібному обсязі. На те існують певні обставини, про які я розкажу далі.

Затворник і небожитель?

Перед YouTube-публікацією я надсилаю результат композитору на розсуд. Бо Сильвестрову хоча і 85 рочків, і зараз він живе в берлінському екзилі, але, як і раніше, дуже цікавиться виконанням своїх творів – ретельно все відслуховує і надає розлогі коментарі. Ну, це відома байка, коли піаніст тільки заніс руку над клавіатурою, а з темряви залу вже голосить Валентин Васильович: «Не так!». Багато хто з музикантів обходить Сильвестрова десятою дорогою як затворника-перфекціоніста з дуже високими вимогами, але мені з ним легко у спілкуванні. Поведінка Сильвестрова максимально віддалена від амплуа небожителя музичного Олімпу з напівприкритими повіками. Він охоче відкликається на питання, які його хвилюють. А з будь-ким, хто захоплений своїм ремеслом, я знайду, про що поговорити, бо сам такий. Як, до речі, і Громов, хоч він і абсолютно іншого темпераменту та стилю людина.

Багателі з патефона

Вже не один рік я опрацьовую домашній аудіоархів Сильвестрова з численними фонограмами, які ніколи до пуття не видавались у повному обсязі. Власне, я потрапив до нього саме як технічно компетентна людина, тому що не тільки Валентин Васильович, але і його ближнє коло геть не розуміли, що, наприклад, МР3 – це паршивий формат, який псує якість запису та не підходить для обробки та зберігання музики взагалі. Більшість демо, зроблених композитором, було виконано на міні-дисках, які також, як і МР3, використовують алгоритм стиснення з відкиданням оригінальної інформації. А враховуючи, що Валентин Васильович весь час там щось ще і редагує – наприклад, підіймає рівень фінального акорду тощо, – він бере і записує так, як звик робити десятиріччями. Вихід портативного рекордера чи плеєра підмикався через дротик прямо на комп’ютер на запис. А після редагування знову так само з комп’ютера ведеться запис в реальному часі на міні-диск. З кожною ітерацією на фонограмі зменшується частотний діапазон та ростуть шуми та наводки, тому в результаті багато домашніх записів багателей звучать гірше, ніж з патефону, і я вже нічим не можу допомогти. Лише перенести контент у файл, забезпечивши відсутність додаткових перекодувань. Але Сильвестрову це ок, головне, що навіть на таких жахливих треках він чує своє: інтонаційні переходи повинні відповідати творчому задуму. Після трансферу аудіо я створюю арт-обкладинки на основі власного фотобанку.

Коли черговий альбом готовий як аудіально, так і візуально, він публікується на платформі silvestrov.bandcamp.com. Тепер усе це можна слухати онлайн цілодобово – більше двох сотень раритетних програм, які ви більше ніде не почуєте. До речі, такий формат ще й дуже зручний для самого Сильвестрова. Він дуже швидко знаходить або згадує будь-яку забуту демо-чернетку, не перебираючи стопки дисків. Окрім концертів різних років, здебільшого це моменти, де митець власноруч грає та інколи співає за своїм невеликим рояликом Petrof в кімнаті, обшитій зеленою тканиною ще з кінця 60-х років.

Медитації на Русанівці

Саме тоді молоде подружжя, Валентин та Лариса Бондаренко, музикознавиця, отримали квартиру на Русанівці – трикутному острові, відокремленим штучним каналом від київського лівобережжя. Феномен Русанівки – це окрема історія з окремим лонгрідом. Взагалі, це не фотогенічний район у тому сенсі, що на зображеннях ви не бачите нічого незвичного. Звичайний «спальняк», який начебто не дуже відрізняється від сусідніх Лівобережного масиву або Березняків, де також в 60–70-х оселялася творча інтелігенція – Леонід Биков, Іван Миколайчук та інші. Але аборигени-фанатики одностайно наголошують, що Русанівка – це окрема територія Києва зі своїми таймлапсом і атмосферою, аналогів якої немає навіть в історичному центрі міста. Хай там як, але саме тут, на Русанівці, Сильвестров зменшує інтенсивність своїх творів – від додекафонії до прозорих медитативних п’єс.

Сильвестров і Саті? Чому б і ні

В музику Сильвестрова я не те що «закохався», це буде недоречне та похабне дієслово. Але відразу якось повірив, відокремивши від інших поплічників авангарду 60–70-х. У тому сенсі, що захотілося не просто відзначити якісь новаторські підходи, але й перебирати різних виконавців та виконання. До нього з композиторів минулого мене по-справжньому так цікавив, мабуть, лише Ерік Саті. Чомусь ніхто крім мене не ставить їх поряд, та і для самого Валентина Васильовича все, що зробив Саті, якось на периферії зору. При тому, наприклад, «Pieces froides: Danses de travers» звучить дуже сучасно і по-сильвестровськи.

Можливо, оця моя схильність до самотніх фортепіанних п’єс ґрунтується на дитячих рефлексіях. У радянські часи пізно увечері, коли все стихало, з радіоточки починав шепотіти досить приємний репертуар. Це були, мабуть, Шопен чи Шуман, які пасували до споглядання з темної кухні проспекту та вуличних вогнів. Дитинство – це перш за все роздуми про майбутнє у середовищі, яке за замовченням сприймається «історичним», – усе навкруги доросліше за тебе!

Тому згодом фортепіанні твори Сильвестрова разом із Саті спрацювали персонально для мене як міжзем’я історичного та футури, не належачи повною мірою ні до жодного з них. Взагалі так можна заявити про багатьох модерністів ХХ сторіччя, але саме ці дві фігури для мене втримали баланс мелодії та форми. Залишивши салонний патос та нав’язливу віртуозність XVIII–XIX сторіччя, оминувши стерильні схеми та дзен-пустоти новітніх часів з мінімалістами-кіномузиками. Певною мірою можна назвати музику Саті / Сильвестрова дилетантською, але не в принизливому сенсі, до якого усі звикли, а від італійського dilettarsi, тобто працю задля власного задоволення, а не виконання професійних замовлень.

Великий композитор, що мешкає поряд

До речі, сам Вал. Вас. не любить терміну «академічна музика». Мовляв, в такому разі нехай тоді «академіки» її й слухають. Демократична інтенція композитора, починаючи з «Тихих Пісень», придала новий вимір затертим строфам шкільної програми. Сам Валентин Васильович зізнається, що не може писати під контракт, та кличе себе фортепіанним кобзарем на втіху втомленим людям. Звісно, крім фортепіанних циклів Сильвестровим написано дев’ять симфоній, твори для хору та камерних ансамблів, але саме його багательні роботи не потребують високого порогу занурення в контекст. Достатньо поставити його твори десь на пляжі й люди запитають, чия це музика. І тим більш дивно, що за межами професійного оточення про фігуру Сильвестрова майже не знають навіть на рідній Русанівці, де він мешкав понад півстоліття. Моїй дитині не вірили у школі, що цей композитор з підручника мешкає ось тут поряд. Оце вам і цікавість до прекрасного від втомлених людей.

Музика Сильвестрова для всіх

Наприкінці 2021 року було очевидно, що скоро усім буде не до мистецтва, тому я встиг у стислий термін записати цикл розмов із Сильвестровим. Фінальне відео було зроблене 18 лютого 2022 року, за тиждень до... Він був би шикарним лектором, якого б любили студенти, адже вміє дуже образно та захопливо розказувати про проблеми мистецтва, музику та поезію. Але тоді, звісно, ми б не мали такого розлогого композиторського статку.

З початком війни у мене були побоювання – якщо зі мною щось трапиться чи хард-диск з архівом буде втрачено, суспільство просто не почує великий масив музики нашого найвідомішого композитора. Звісно, я передав дубль архіву Сильвестрову, але це була не фінальна версія, та і врешті та копія залишилася у Києві. Вочевидь домашнім було не до того, вони з донькою Інгою та онукою виїхали автобусом як то кажуть «налєгкє». Нагадаю, який жах відбувався у березні на вокзалах та виїздах з Києва, телеведучими цілком серйозно обговорювались наслідки ядерних ударів по місту. Зважаючи на таку ситуацію, весною 2022-го я почав кожний день викладати по одному альбому на Bandcamp. Так само і зараз я намагаюсь отримати запис концертів Сильвестрова чи зробити це власноруч. Ніхто крім мене більше не буде опікуватися долею цього архіву, і це лише моя ділянка відповідальності. Але на інших ділянках не набагато краще.

Чи знаєте ви, що у всесвітньо відомого композитора з безліччю поціновувачів та симпатиків навіть власні ноти так і не надруковані у повному обсязі, а лише до 2003 року?! У Сильвестрова лише фортепіанних багателей понад триста, але офіційно надруковані тільки перші п’ять. Музиканти з різних куточків світу бува звертаються через сторінку Bandcamp щодо нових творів, але ексклюзивний контракт з німецьким видавництвом забороняє Сильвестрову ділитися партитурою, навіть якщо вони роками не спромоглися її надрукувати. Тому і грають в усьому світові лише «Китч-музику». Іноді композитор все ж надає ноти, у виключних випадках, коли йому подобається виконавець. Так з’явився альбом італійського піаніста Алессандро Стелла, який звернувся до мене у пошуках нових творів. Власне і Громов виконував свою програму по старим рукописам, і це був безпрецедентний марафон з двома десятками програм Сильвестрова, який навряд чи хто повторить. Тепер, коли ці концерти й майже увесь архів минулих років вже на серверах і розійшлися по світу, унікальні записи Сильвестрова вже не щезнуть, навіть якщо, не дай боже, щезне його рідна Русанівка.